Суховій здіймається без дозволу охочих бути чи не бути.
Зносить родючість земляного покриву,несе на відстані злоби,
зради,непорушності до моменту невже?
Спекотою містики висушує ріки людської байдужості і
водяного балансу життя.
Жницем повічності завиває поміж пожовклим листям
останніх подихів їхнього коріння,який не стане
соковитим плодом,завдяки тупої діяльності людства.
Висушує недозрілість прозріння за шкалою чистого початку
на кінець.
Швидкістю степових,водяних смерчів підіймає піщинки
первозданних початків нас,росинками випарів океанів,які
переливають у наших венах в тактовній послідовності
створеного не нами,але руйнівною силою рукотворного.
Висушує,вивіває в нас любов з середини,з початком,нерозуміючи
цінності прозорої краплі роси на незвіданому листяному покрову землі.
Баланс всеблагої любовї ще на шальках недоступності нас,вивівають
осередки згарищ запенькованих глибинних переконань системи ї їх наслідки.
Суховії спекоти затихнуть,ляжуть під родючість землі ще одним
пластом ери скам"янілості історії.
