Сонце йде Весні до рук,
Мов грайливе кошеня,
А Зима бурчить в кожух:
- Спокою від вас нема! -
І лякає, і сопе,
Розвеснітись не дає:
В торбі сніг, мороз несе
І ціпком сріблястим б'є
По калюжах, по струмках,
Що відчули волю вмить.
Їй усе тепер не так:
- Чом зі стріхи капотить?!
Чом так цвірінчить, хто зна,
Непосида-горобець?
- Це тому, що вже весна
Одягає свій вінець.
Первоцвітики малі
І підсніжники, і сон
Зустрічають залюбки
Життєрадісний сезон.
Доки сонця жовтий млин
Перемеле силу справ,
У балозі лісовім,
Де ведмідь відпочивав,
Заховалася Зима -
Геть пішла у темний бір
Й не повернеться до нас
До майбутніх холодів.
