День задрімав на пагорбах м'якеньких,
Турботливо вкриває холодненьким
Повітря день. Він втомлений від сонця,
Що в кожне світлом тягнеться віконце
Немов дитина, сонно зазирає.
Забувся день, турбот не пам'ятає...
А вітер у цей час повсюди дихав,
Ступаючи повз пагорби він стиха...
Дрімає день, крізь сон собі сміється!
Прокинеться й до справ своїх береться!
Улітку він спочинку мало знає,
Бо літо птахом швидко відлітає…
