*
Ранок - блідий і байдужий -
везуть катафалки,
бачу з вікна -
золотіє монета у роті...
*
Хочеш, маленькі тобі розповім таємниці?
Стомлено вечір синіє - скотилося сонце,
в сутінках сливи достиглі виблискують сріблом...
Блимає марно старенький Ліхтар- повновидій
місячній Діві байдужі його залицяння.
*
Танцює тінь! Поглянь на плавні рухи,
на чіткість ліній, впевненість і силу!
Невже планує всіх переконати, що власниця її - щаслива жінка?
*
В моїм вікні - маленький клаптик світу,
який мені щодня приносить звістку:
позолотів каштан, злетіла пташка,
тарахкотять, мов брязкальця, новини,
двірник змітає золоті монети,
скло - тимчасове, а печаль - не вічна...
*
Сон настромився на забутий спогад...
Якусь молитву згадували губи.
І так гірчила місяця пігулка,
що викотилась в Бога із кишені.
Та в "отченаш" вчувалось між словами
садів майбутніх юне шелестіння...
Бо в тій кишені між ключів й квитанцій
вже снила сонцем з грушки насінинка...
*
Цілує вітер
зомлілу квітку
морози перші
Сирени виють
в передсвітанні
війна триває
Порожній перон
ми по сторони різні
вагонної шиби
*
Дзижчання мухи у віконній шибі -
це все, що чую, як заплющу очі.
А ще недавно - лиш зімкну повіки -
гінців од світу натовпи і юрми:
ось дзвін церковний...
ось пташина пісня...
а ось трава асфальт
ламає вперто...
А ось упав горіх - гуп! гуп - на стежку
і шурхотять
твої по стежці кроки...
О де ти, вчора?
Мелодійне вчора?
Бо нині слух мій край вікна німого
гострить і ріже лиш дзижчання мухи.
Вона і я: ми уціліли дивом,
як стерли світ вогонь і крик - на попіл...
Та в жодної - ні шансів, ні ілюзій,
бо ядерна зима - це вам не жарти.
