Пульсує життя в епізоді пустої лагуни,
Засвічує сутінь, яка проросла в низину.
Тікає хвилина в уламках розбитої шхуни,
Лякає довіру й солодку як мед бузину.
Тривалі розмови не змінюють скошені скелі,
Широкі обійми не гріють холодні тіла.
Ми надто розкуті для сірої віцедуелі
І надто лякливі, щоб в душі пірнула зима.
Чи правда - надійні, коли того просять мотиви,
Чи дійсно вблаганні, коли вже не сила почуть?
Розбиті, самотні чекаєм наближення зливи,
Аби тільки В НІЙ самовито й бентежно заснуть...
28.08.2025
