Я не пишу тепер Поезій,
Моя душа страшна руїна,
Сльозами плаче Україна,
Біснується в екстазі нелюд.
Нема Поезій про кохання,
Про красу неба і природи,
Смерті криваві хороводи
І сльози - то не до писання.
Виють сирени, серце плаче,
Холоне кров гаряча в жилах,
Чим й перед ким ті завинили,
Хто вранці сонця не побачить?
Писати певно вже й не буду,
Біда мов камінь давить груди,
Цей світ у прірву чи в нікуди,
Штовхають нелюди, не люди.
Тоне в сльозах, в пожежах Київ,
Видно з Америки й Європи,
Як, навіть, не моргнувши оком,
Ворог круком життя тут виїв.
Четвертий рік не до Поезій,
Вже одинадцять літ війна,
Цим світом править сатана,
Згубивши, людяності межі.
Галина Грицина.