Думав, перестала я тебе кохати?
Думав, серце вбрала у сталеві лати?
Як могла (подумай!) в час на зло багатий,
Я на шлях без тебе в цьому світі стати?
Іноді, буває, що вогонь згасає,
Бо війна по ньому на коні гасає.
Та докупи розум рваний дух збирає
І кохання знову пір’я набирає.
Так, живе у мені Бог, родина, слово.
Край мій – Україна, грає своє соло.
Ну, і ти тримаєш серце дні і ночі.
Пам’ятай, благаю, мої теплі очі.
Гарно 
