Ці вірші яскраво показують, як юна дівчинка-емпатка потрапила в емоційні гойдалки несвідомого самозакоханого нарциза:
хрупотить так ніжно сніг,
я шукала щастя в то́бі,
та не знала, що у злобі
ти мене розбити зміг…
вітер. нічка. і вікно.
притуляюсь я до світу,
відчуваю біль неситу
і чолом торкаю скло.
і захмарені думки…
від тих слів… ну витри сльози.
а в мені, мов грім і грози,
тільки ти і тільки ти…
ненавмисне топчеш сніг,
а навмисне топчеш душу...
і простити знову мушу.
тільки жаль, чому ти зміг...
P.S.: йому було істерично смішно із слів "топтати душу"... з часом я зрозуміла, що його істеричний сміх - це були конвульсії страху, тому що він боявся, коли підсвідомо відчував, що маніпуляції все менше і менше працюють на мене.
20.02.2012 р. 09:52.
