У дитинстві я пасла корови і саме там, на пасовиську - я зустріла його, хлопчика Тараса. Я досі пам'ятаю його ясні очі та щиру посмішку... коли я почула від старших, що він з мамою задихнулись від газу у своєму домі, коли спали - моє серце розривалось від нерозуміння і я писала:
життя наше – це мить?
Тарасику? не йди...
я знаю, не спинить.
тебе вже не знайти...
о милий друже мій,
скажи мені, чому???
летиш у вічність мрій,
лишаєш лиш сльозу?
мій друже, юний, милий,
не встиг ти розцвісти.
о боже мій єдиний,
чому все так? прости...
я серцем пам’ятаю
і це вже назавжди!
як ангел залишаєш..
ти - промінь чистоти.
P.S.: с. Настасів Тернопільського району.
