У далекому 2010-му році померла моя кровна по мамі новонароджена сестричка, я тримала її за пальчик у реанімаційному відділі... дівчинка-янгол... тоді падав дощ і я блукала вулицями міста Тернополя... і ці рядки:
а дощ плаче, не сміється,
бо не змочить вже Тебе...
сонце в хмарах і, здається,
що туман серед небес...
жовте листя опадає...
холодно, іде зима.
а душа вже відлітає
там, де вічна скрізь весна.
надворі так сиро, мокро...
там, де Ти - тепло душі?...
надворі так сумно, сіро...
там, де Ти - веселі дні?...
ми у чорному блукаєм,
Ти із білими крильми...
ми ридаєм, та не знаєм,
чи щаслива в Бога Ти?
P.S.: 19.10.10 р., м. Тернопіль, масив Дружба.
