Забута для себе, загублена, з дна
Чутлива, "сумнівна", розгублена.. тьма.
Я — тінь своїх роздумів, шепіт без слів,
Мов та́була раса, рожде́на з дощів..
Я — подих у вітрі, уламок весни,
Що квітне і гасне посеред пітьми
Я — зірка, що впала не вчасно, не там,
І вже не шукаю себе поміж драм..
Та в кожному кроці надія жива,
Що з попелу вкотре відро́джуся я..
Бо навіть розбита, чи втомлена, зла —
Я знову згадаю з глибин ким була́
