Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Неисправимый Сказочник: Я умру за Твою Любов! - ВІРШ

logo
Неисправимый Сказочник: Я умру за Твою Любов! - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 3
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Я умру за Твою Любов!

Неисправимый Сказочник :: Я умру за Твою Любов!
Парень очнулся в тапочке... А значит едва ли не в рубашке. И ассимилировал один из вознесенных горе
обувных причиндалов на удивление ловко и быстро. Сон был нервным, как и его нескончаемый тик щеки,
да очень коротким. Увы, кушетка у медбрата невелика, а вот непомерные лишь грезы, но и те уже,
единожды открыв он глаза сызнова на мир, таяли и исчерпывались, осыпаясь будто бархатные врата рая.
Сон, который он видел так часто.. Сегодня он ему не явился. Девушка перед мольбертом... яркая живопись
и ее лицо, столь ясное и теплое, будто он всю жизнь лишь о ней и мечтал. Он набрался мужества и заарканил другой
тапочек. Выпрямился на кушетке. Откуда - то из коридора были слышны возбужденные голоса. За окном, что
нависало над ним ярился вихрем взволнованный и семенящий дождь.. Он подумал даже:
"А каково это быть там сейчас за окном?", вдруг представил себе брата... От него уже месяцы не было вестей.
Он воскликнул вдруг нежданно даже для самого себя! "Чертова война! Зачем они людей губят?", -
и вдруг... "Затем, чтобы такие как ты могли смиренно отсиживаться в тылу", - это была его сменщица.
Марья, более зрелая и опытная медсестра. "Ох, Мария Грегориевна!"...
"Вставай, Миша! Дай мне отдохнуть. И следи за языком! Он тебя погубит!", - да, и парень молнией поднялся
с кушетки. Встал, немного раскачиваясь поначалу и по - тихоньку побрел туда, где горел свет,
но надежды не было. Тучи за окном из темно - серых стали непроницаемо мглистыми.

"Чому пильную я у дзеркалах тієї вроди, що не й мені в нагоду?
Чого зазнає моє серденько, коли лишень ані крихти і досхочу...
А люди шаленіють з гніту, їм лиш лишити гамірливий лязкіт.
І ненависть пильнує зібрати останню кров, я доєднаюся"...

Добре. Чи ви коли - небудь бачили дівчинку - кобзаря?
А бажаєте жарт? Я теж не бачила... Бо я не бачу.. з народження.
Я всього лишень мріяла про небо. Бо можливо я чула його,
чи може це був його аромат, а бодай би хоч раз торкнутися
його блакитно - синього кумполу... Принаймні воно таке. Так люди говорять.
А знаєте, в мене є для вас сюрприз. А може й не один! Ох і дивно це так
писати вірші мовою Брайля. Але ще дивніше - це створювати цілі оповідання,
окремі невеличкі світи, у котрих можна прожити годиноньку з будь - яку
і віднайти свою цілісіньку душу. Я завжди так і хотіла творити. Задля людей,
задля тих, хто міг бачити усе. Але стала я відомою на просторах Рідної
Земельки не тільки по цій причині. Дивно, як можна вмалювати пензлем те,
що ти не  здатна ніколи побачити. Не бачила і не побачиш ніколи.
Але чого тільки я не намалювала! І моє улюблене небо. Я навіть здогадалася сама якого
воно кольору! Я намалювала цілий всесвіт звіряток. Я створила цілі галереї із картин живопису
пейзажів, натюрморту, портретів людей. Сотні і тисячі... І я ніколи не прохала грошей.
Мабуть тому ім'я Лізи Оксамит звучало на весь світ. І я була щаслива, що навіть така
тендітна і крихітна я... могла зробити людей щасливіше. Та, знаєш... була навіть
у мене одна невідома нікому, непочута ніким особливість.. Я бачила сни, я бачила образ
звичайнісінького здавалося б юнака, але він не був звичайним для мене. Я була завжди збентежена
уві сні. Я хотіла торкнутися його. Назвати його ім'я. Але його долоня котру я майже притискала до себе
кожної ночі, неухильно вислизала з моїх пальців уранці. І я прокидаючись у сльозах, довго не могла збагнути,
чи я запам'ятала хоча б дещо з його рис обличчя, щоб передати це на мольберті.
Але сьогодні.. сьогодні я не запам'ятала свій сон. Я навіть не бачила його.
І це бентежило мене. Хоча з чого би? Але я щось відчувала  і хвилювалася..

Дневник... страница 661 - я.
Надежды нет. Свободы нет. Любовь? Вы еще помните что это?
А я даже не знаю. Да... и тебе стукнул едва не роковой день,
мой дневник, день дьявола. Тучи сгущаются. Всё темнее. Всё гуще.
Они пришли за мной. Они придут. "Славься сво!" Чертов хутин!
Я помню вначале люди роптали! Нас было немного,
но мы были! Потом - ночные или даже дневные рейды,
все в машинку и на Лубянку. Знакомится с "газетными допросами".
И как я избежал такой судьбы? Я подпалил два военкомата.
И успел бы и третий, но там был спящий сторож. Люди не должны страдать.
Всё это компромат на меня. А мне наплевать! Я хочу сказать "НЕТ!"
Но я не умею уже и говорить... Я хожу на работу, вижу там этих
"не ребят с войны без рук и без ног". И понимаю, что мой выход...
ведет лишь к этому. Либо к балке в канаве, где я помру, как пацюк.

Отлично! Ну, так придите! Вы можете меня заставить идти.
Но вы не заставите выстрелить! Я не буду стрелять в людей
с другой стороны, они ничуть не хуже нас.

Прощай, Жизнь.. девушка из снов. И Мой Дневник.

"Воронцов Михаил Анатольевич?", - какая честь! Всё ясно и за мной служивые пожаловали.
Хорошо откормленные, дескать. При чинах, при орденах, вот только всё здесь в тылу...
"Вам пришла повестка. Явитесь"... , - хорошо они меня эдак выловили наедине. Только я и они.
А позвала меня та же Мария Григориевна... какая эпичная случайность.
"А если не явлюсь?" , - их было трое. Все они живо ухмыльнулись. У двух молодых видно зачесались руки.
"Поверь, паренек. Ты - не первый такой... Заломаем и потащим!", - дородно объяснил мне старший.
"Ну, так чего ждете - то? Думаете сам пойду?", - они синхронно переглянувшись, улыбнулись, как
падальщики напавшие на свежую плоть.
"Конечно же!", - свист ублюдка и его шестерки повалили меня на землю, скрутили и повели.
По коридору... мимо палат больных, которым я оказывал помощь, мимо людей, что меня знали.
Мимо моей жизни, что была не для меня создана. Они повели меня навстречу свету.

"Готується великий наступ ворога на південному напрямі. Президент Зе"...

Вона вимикнула новини і якось дивно примружено подивилася небачучими очима у невідомий нікому простір.
"Я не знаю хто ти, але ти є. Моє серденько, що вже зігріло тисячі людей, не може помилятися. І ти у біді.
Тобі моторошно, ти дуже наляканий, але не здаєшся". І тут я вирівнялася сидячи з пензлем поруч і мольбертом
навпроти. "Отже, я підтримаю тебе! Я буду поруч!"
І вона почала впевненими, але неквапливими рухами малювати. Вона, що не мала зору і ніякого представлення
про оточуючий світ навколо неї. Вона, що не знала, що відкривши внутрішнє око зараз намалювала саме його...
Він йшов супроти кулеметного вогню. Супроти пострілів гармат. Під його ноги падали гранати.
Смерть вирувала довколо. Червоною отрутою лилася кров. Але він де - не - де зраненний,
одяг подірявлений, гордо виставивши закривавлене чоло йшов... Весь у червоних цятках гвинтівок,
з руками опущеними додолу, без жодного натяку на зброю. Смертник! Не людина, а живий мрець!
Він йшов... Саме він і він йшов до неї за Будь - Якої Своєї Ціни.

Вона закінчила неможливу свою картину. І заплакала... Дівчина думала спочатку, що це були звичайні сльози,
але... зненацька!

"Що це?" Пахло кров'ю... А у своїх очах вона вперше наче була вжалена. Таке ясне проміннячко світла!
Вона не втрималася на стільці і трошки хильнувшись впала на м'який килим, котрий швидко насичився її кров'ю.

Они могут обрить меня, но они не заберут мою волю!
Они могут тушить об меня окурки, но они не заберут волю!
Могут бить! Могут ржать! Могут резать! Изнасиловать!
Но они никогда не заберут мою волю к жизни!

Ему тыцьнули в руки автомат в итоге. После голодовок и побоев, он всё говорил "нет".
Он плюнул на него. Его привязали к печи, согревали... больше. Еще больше.
Он лязгал зубами, так что было слышно. Но всё же не кричал.
"Ты всё равно пойдешь на фронт! И ты всё равно умрешь, как собака!", -
лишь надменно тыкали ему в лицо бычки и солдаты и старшие...

Они могут заставить меня идти, но они не могут меня заставить убить!
Они могут отрезать мне пальцы, пытать железом, могут кастрировать,
но я никогда не забуду свой Единственный Навсегда Сон.
Они могут... Они ничерта не могут!
Я не сдамся! "К черту вас всех!" , - лишь сочно ответил он
и тут же получил удар в зубы и еще один под дых.

Пару зубов выпало из окровавленного рта.

"Я не сдамся! Я не сдамся! Я не сдамся! Я не"... , -
повторял он полу - безумный заведенный.
Над ним все дико угорали. Ему в лицо заливали спирт.
Дышали на него перегаром. Обдавали через зажигалку огнем.

"Отставить!", - в роту зашел старшина.
"Завтра наступление в основном восточном направлении. А этого предателя пошлем первым.
На закуску хохлам. То - то они еще и не узнают какого своего "героя" сами же и пристрелят!"
"А то есть? Товарищ старшина! А наш заград - отряд?"
"Нет! Пускай сами его порешают!"

"А - ха - ха - ха!"

"Я не сдамся!" , - и так еще безмерно сколько раз.
"Как ты?", - "А?", - удивился внезапно во сне он. "Кто это?"
"Я твоя судьба. Девушка из твоих снов"... И тут он впервые отчетливо увидел ее
Боже, она была настолько ослепительно красива, хотя вроде бы и нет...
Обычная маленькая скромная девочка, глядевшая на него какой - то смесью
фиалкового светоча из глаз и искорок из жаровни вечного огня.
"Э- э"... "Да, я тоже очень удивилась, когда впервые увидела тебя".  
И тут она словно полностью вылетела из полутьмы, что обрамляла ее в ореол,
"Прости, у нас мало времени! Но я обещаю, что буду с тобой. От начала и до конца".
Он лишь молча кивнул, едва сглотнув и несколько робко спросил "Можно мне коснуться тебя?"
"Конечно же, Зайчонок. Ты найдешь меня!" И он протянул к ней обе свои руки, что тут
же начали безмерно удлиняться, а сама девушка из магического сна лишь
улыбнулась ему всё нежнее и через пару биений вселенной...

Его сбросили вниз, как мешок с картошкой. Было холодно. Моросил легкий октябрьский дождь.
На него навели дуло автоматов подопечные старшины. "Надевай!"
И ему в ноги кинули грубыми каракулями начертанный на ужасном украинском языке
"Я - Зрадник!"
Интересно... Это что же украинцы должны казнить того, кто их якобы предал или это какая - то шутка?
"А если не захочу?", - прошепелявил он, наполненным кровью ртом.
Щелчок! , - и автоматы Калашникова передернули затвор.

Дівчинка не одразу ж зрозуміла, що приходила до тями.
"О! Дивіться - но! Наша Лізонька повернулася до нас!"
"Де я? Що трапилося пане лікарю? І що в мене перед очима на голові?",
дівчина вже відчула на дотик руками, що її очі були турботливо
забинтовані.
"Ну, як це вам пояснити... Трапляються ж дива на світі.
Ви - наприклад вміли малювати речі, котрі ніколи не бачили"...
"Ви кажете... вміла?"
"Так... саме так! Адже тепер, зненацька, щось у вашому мозку трапилося і
ви... можете бачити".
"Що? Я?" , - Ліза була дуже здивована, а руки так і простягнула машинально до очей.
"Вам ще треба буде пройти деяке тестування, але"...
"Чи я можу відчути це сама?"
"Так! Зачекайте хвилинку"...
І лікар трошки поквапившись вийшов із кімнати.

Я перешагнул линию фронта и поднялся над окопами.
Под улюлюканье орков и плевки мне под ноги,
да пожелания смерти... я со своим щитом на груди.
Сделал первый шаг навстречу смерти.
Все знали их и боялись. Украинцы - славные воины.
Искусные волею трагической к ним судьбы во всем.

Итак, шаг... еще шаг.. Что это будет? Милостивый дрон?
Или Снайперское отпущение грехов? Быть может
даже щедрый снаряд артиллерии? А может судьбоносная мина?
А я шагал и шагал... Вот уже пятьдесят шагов от окопов.
Семьдесят. Сто... И мои загонщики поняли, что - то не так!

И в тот самый миг, когда в меня прицелился снайпер с орочьих холмов,
как вдруг! Буквально звонко скользнула пуля, врезавшись на лету в мой щит,
а чья - то невидимая рука уже потянула меня вниз и ее владелец дословно произнес.

"Орлику! Пакунок у нас! Орлику, починайте!"

На меня со всех сторон обрушилась тьма, я упал на что - то мягкое
на пару метров в глубине. Сзади на меня одели на голову непроницаемый для света чехол.
И другой голос уже вкрадчивее и более спокойный произнес: "Добридень, Сміливцю! Твій прихід
був передказаний! Зараз ти вдихнеш снодійне і будеш перевезений на гражданку. Гарного тобі перебування на просторі України!"
И тут действительно я вдохнул что - то невыносимо приторное. И забывая всё обо всем, почему - то увидел ее уже знакомое улыбающееся лицо.

Це було неможливо та й годі? Але я таки була красуня...
Звичайнісінька дівчина, але яка ж чупурна.
Лікарі, що одразу ж розпочали тестування мого зору
були у шоці. Він був набагато кращим від бачення новонароджених
дитинчат. Тепер я сиділа на стільці у лікарні
і малювала небо, таким яким я його вперше побачила.
І це було незрівнянно! До речі... коли батьки знайшли
мене на килимі, то одразу ж побачили і картину поруч.
Вони були страшенно налякані. Але мене дуже добре знали.
І допомогли наші чудові лікарі. А от щодо картини... виявилося,
що за моєю творчістю пильнують вже немало років
навіть військові, адже вона нерідко була пророчою.
І у цьому хлопці, що крокував обіймами смерті
на моєму полотні вони вбачили можливість...
І ця можливість здійснилася.

"Ліза! Ліза!", - я майже закінчила малювати картину, залишався один дотик пензля.
Та я все забула!
"Так, сестринко, що там?"
"Ліза, його знайшли! Все було як ти намалювала! Він ледь живий!
Але він тепер у нас!"
У мене перехватило повітря у носі і у грудях...
"Де.. де він зараз?", - тільки й змогла я відповісти.
"А ти як думаєш? Їде до Києва! До нас тобто. Йому потрібні найкращі ліки!"

"Извините, что я не знаю ваш язык. Я думаю еще его выучу".
"Все добре, хлопчино! Лежи, лежи... Ти тепер будеш у добрих руках!"
"Га? Що? Майже приїхали!"

Миша никогда не был обычным мальчиком. Хотя и был никем.
Червь в мире, где необходимо быть червем, но он не смог смириться
с такой судьбой. У него в сердце кольнуло... Да, закололо... Значит
уже близко?

"Так, мій Легіню! А от у нас для тебя є Сюрприз! Саме та людина,
котра вказала нам на тебе, котра тебе врятувала!"

У него выпучились глаза, он хотел привстать, но еще был присоединен
к капельнице.

"Одну хвилинку! І - і, іди! Ми приїхали!"

Добре... Чи ви коли - небудь бачили серцем дива, такі що не вимовити й пензлем.

Я определенно хотел летать, я мог летать. И мои раны не значили ничего.

Коли заради мене ти, так і не сдався на протязі світів, не маючи нічого.

Ты возвеличивала красоту во всем, не ведая и толики ее сама.

Бо я кохала тебе вічність, з тобою не одна і не сумна.

О, я любил тебя. Я люблю нас чувствовать.

Когда я увидел тебя... А я побачила тебе... Неначе всі мої барви разом,
ти - всі мої пензлі... Я пал на колени.. Впервые и лишь перед тобой.

А я опинилася одразу ж поруч з тобою, Мій Богатир, я цілувала твої сльози.

"Я не сдамся... Я не сда.. мся. Я не сда... лся. Я не сдался" , -
только и мог выговорить я, вглядываясь в твое любящее лицо.

Я умру за Твою Любов!

Конец.

ID:  1040350
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика
дата надходження: 23.05.2025 17:42:02
© дата внесення змiн: 23.05.2025 19:41:04
автор: Неисправимый Сказочник

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (17)
В тому числі авторами сайту (0) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  говорити
boroda-64: - НЬОРКАТИ
Синонім до слова:  збагнути
Пантелій Любченко: - Доінсайтити.
Синонім до слова:  Вічність
Пантелій Любченко: - Те, що нас переживе. Кінця чого ми не побачимо.
Синонім до слова:  Вічність
Софія Пасічник: - Безчасовість
Знайти несловникові синоніми до слова:  Відповідальність
Enol: -
Синонім до слова:  Новий
Neteka: - Незношений
Синонім до слова:  Новий
oreol: - щойно виготовлений
Синонім до слова:  Навіть
oreol: - "і ..."
Синонім до слова:  Бутылка
Пантелій Любченко: - Пузир.
Синонім до слова:  Новий
Пантелій Любченко: - На кого ще й муха не сідала.
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - Риторити, риторенькати, цицеронити, глашатаяти.
Синонім до слова:  Новий
dashavsky: - Необлапаний
Синонім до слова:  збагнути
dashavsky: - усвідомити
Синонім до слова:  збагнути
dashavsky: - Усвідомит
Синонім до слова:  Новий
Батьківна: - Свіжий
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
x
Нові твори
Ти-2 - 0
Обрати твори за період: