|
Зміни починаються задовго до їх усвідомлення з якогось шаленого імпульсу порушити правила.
Колись все почалося з вишневих колготок, щоб зараз можна було любити кожен яскравий прояв себе.
Цей момент настає раптово, коли ти, занурений у сіру буденність по вуха, приймаєш доленосне - купити вишневі колготи, бо обожнюєш вишні, чи тому, що прочитала в одній із книг, (ймовірно Януша Вишневського, але це не точно) про те, що француженки не носять колгот тілесного кольору і в тобі вже пульсує француженка, яка тягнеться купити дві пари яскравостей.
А потім у твоєму гардеробі магічним чином з'являються ще зелені подружки твоїм вишневим, помаранчова куртка, руді чобітки, бірюзова шапка, червоні сукні, піджаки... І все б нічого... та раптом життя починає підлаштовуватися під твій одяг та під твої вибрики і несподіванки.
Ти придумуєш в якийсь момент не дивитися під ноги, щоб не пропустити нічого цікавого довкола чи в небі. І вишукуєш, що б сфотографувати. Коли починаєш фотографувати, то інакше бачиш світ, тобі показується невидиме, бо твої очі стають шерлоками прекрасностей у, здавалося, буденному. Точніше - вони бачать прекрасне саме у буденному. Бо насправді буденного не існує. Хіба може бути хоч щось буденне у житті, яке пролітає, як легка пташка без зайвої ваги. Або в усьому, що оточує тебе і як кіноплівка обертається з шаленою швидкістю, утворюючи фільм твого життя. Ви дивилася колись якийсь ретро фільм, можливо щось з Хічкока, наприклад "Вікно у двір" і клікали на акторів, які знімалися в цьому фільмі і вже тільки в ньому і лишились (якщо розумієте, що маю на увазі).
Наше життя - теж як те кіно. І зараз воно якраз одночасно і знімається, і транслюється.
Але ми можемо бути і в ньому, і спостерігати за ним ніби зі сторони.
І коли ми проживаємо ось так дуально, то в нашому житті стає вдвічі бульше сенсів.
Або в людях... Як у людях, кожен з яких посланий тобі для досвіду, може бути щось буденне???, коли навіть незадоволений водій маршрутки "кричить" тобі про щось. Всяка реакція на тебе або свідком якої ти є - це інформація про людину, яка так реагує, але і про тебе, якщо це тебе ранить, зачіпає, хвилює. І проживши, усвідомивши та проаналізувавши цю реакцію - оминеш цей гачок наступного разу, бо матимеш знання про себе.
На цьому місці проза місяць чекала мене незавершеною і коли знову повернулась до неї, то хто вже зараз знає як вона мала закінчитися, бо закінчуватиму її вже я теперішня, а не та що була тоді. Маю надію, що зараз ми вийдемо на світло.
А світло у тому, що коли нас затягнуло і засмоктало життя і ми якось схилились, згорбились, принишкли, злились з масою, закріпились у зоні комфорту - запитати себе: "А заради чого більшого я живу?" Не знаю як вам, а на мене це питання справило сильне враження. Ніби це навіть не я себе запитувала, а хтось, у кого більші плани на нас, хто вірить у нас, знає на що ми здатні і відчуває, що ми зможемо. То ж якщо якесь бажання давно вас переслідує чи напало на вас раптово, але ви переживаєте, як виглядатимете чи що скажуть, то треба всього лиш раз пересилити себе, налаштуватись на хвилину позору, але сісти у човен свого імпульсу, бо можливо той човен пливе саме туди, де ви дізнаєтесь, а що ж є тим більшим у вашому житті!
ID:
1040210
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.05.2025 14:28:36
© дата внесення змiн: 21.05.2025 14:28:36
автор: Kлер Клер
Вкажіть причину вашої скарги
|
