Упав з гнізда малий горобчик,
Він не навчився ще літать.
Був неслухняний мамин хлопчик,
Про світ хотів ще більше взнать.
Присів, блідий із переляку,
На порятунок кличе маму.
Давно забув він обіцянку:
Що буде він завжди слухняним.
Трава м"яка, така тепленька,
Не те, що та, що у гнізді.
Десь полетіла його ненька,
Тепер лишивсь на самоті.
За цим все стежив сірий кіт,
Чекає слушну він хвилину.
Вже уявив смачний обід,
Слина тече, немає спину.
Воно, можливо, б так й було,
Та раптом зграйка пролітала.
Кота прогнали всі гуртом,
Горобчика мама обіймала.
