Блідий безпомічний мого дитинства цвіт
Охороняли скрізь пестливі теплі тіні.
Були несміливими погляди невинні;
Тримавсь чужих, коли лишав свій перший слід.
І молодість послала перші крила в світ;
Дні весняні здавались гірші, ніж осінні.
Тому любив мовчання, спогади сумлінні,
І плів для хмар вінки з моїх квітневих літ.
Допіру від фігур, дерев і трав погідних,
З якими довго жив між сходжених доріг,
Навчивсь поставу мати радісну і гідну.
Й коли я зруйнував старий дім смутку в грузи,
То з себе сходом сонця сотворив поріг, –
Мене шанує серце і кохають Музи.
*Перебіг життя (лат.)
Leopold Staff, Curriculum vitae
Dzieciństwa mego blady, niezaradny kwiat
Osłaniały pieszczące, cieplarniane cienie.
Nieśmiałe i lękliwe było me spojrzenie
I stawiając krok cudzych czepiałem się szat.
Młodość ma pierwsze skrzydła swe wysłała w świat,
Kiedy nad wiosnę milsze zdały się jesienie.
Więc kochałem milczenie, wspomnienie, westchnienie
I plotłem chmurom wieńce z swych kwietniowych lat.
Dopiero od posągów, od drzew i od trawy,
Z którymi żyłem długo wśród dalekich dróg,
Nauczyłem się prostej, pogodnej postawy.
I kiedym, stary smutku dom zburzywszy w gruzy,
Uczynił z siebie jeno wschodom słońca próg,
Rozumie mnie me serce i kochają Muzy.
