Чом, Наталі, знову ти зажурилась?
Може примарилось щось, чи наснилось?
Там за фіранками в сутінках ранку
Осінь присіла у тебе на ґанку.
Завжди чекаєш побачення з нею -
Що ж цього року з твоєю душею?
Ти не радієш вітрам із дощами,
Вірші не пишеш про осінь ночами...
Ви посварились?
На що ж тут образа?
Осінь для тебе була, як оаза
Повна натхнення, палкого кохання,
Блиску в очах...
А цьогоріч - зітхання.
Вже просинайся від анабіозу,
Вимети з хати буденності прозу.
Вітер вдихни із п'янким ароматом.
Де ти блукаєш ? Ще довго чекати
Поки ти будеш себе так жаліти?
В жовтні бувають яскравими квіти,
Небо глибоке і синє до болю -
Всі відчуття випускаєм на волю.
І обіймаємо осінь щосили -
Щоби загоїлись зламані крила.
Знову натхненням наповняться мрії.
Ні!
Восени Наталі не хворіє,
А розцвітає як зірочка айстри
Щоб дарувати нам радісний настрій.
9.10.23.
