десь під балконами Привокзальної
я стою, у руці димить чудо-самокрутка
затяжка перша, друга, третя й лечу я
відчуття наче я у нірвані, а може ще далі, ще вище
і нічого не спинить мене, і не спустить назад
в голові в сей момент виринають слова
які згодом постануть в рядках нових пісень
і десь так народжується Привокзальний ґрандж
який вже не вмирає, бо є вогнем вічним
