Закохай мене, весно, як тої осінньої ночі,
Згадай наше щастя і нашу незнану біду.
Закохай мене, весно, в свої божевільнії очі,
Дозволь зрозуміти твою нетривалу красу,
Бо спогад минає, безслідно зникає у людях.
Тільки відлуння у серці нещадно щемить.
І я вже не знаю, чи зможу колись-то відчути.
Я вже не знаю, чи зможу колись полюбить.
Співай мені, весно, співай як тоді- із душею.
Нехай наше небо розстеле поси́вілу гру.
Співай мені, весно, співай як тоді- під зорею,
Щоб знати напевне, як досі я сильно люблю...
