Літо, журавкою у даль відлетіло
Та залистопадила осінь за вікном.
Під ногами листячко зашаруділо
І дикі гуси змахнули мені крилом.
Стеляться густі тумани над рікою
Доноситься здалека журавлів "курли".
Закружляли і попрощались зі мною
За ними ,увись злетіли мої роки.
Іду, осінніми стежками в Листопад
Одинока душа, немов підбитий птах.
З своєї руки причащає мене, сад
Зустрічає калина в мінорних піснях.
На порозі осінь- на душі тривога
Гасне життя... дні, за днями немов свіча.
Прийде ,час білим птахом злечу до Бога
Впаду, листом... і мій слід замете зима.
Я, живу, радію кожним осіннім днем
Шукаю,між хмар тепла сонячного дня .
Падають дощі в серці - невимовний щем
І мокну, від сліз... бо кінчається життя.
На вітті , догорає осіннє листя
Вітер, зірве... і впаде, зотліє у прах.
Вже сонечко низенько і осінь пізня
Боїться холоду, морозів немов птах.
Вересень зняв золотого капелюха
З шаною ,низенько вклонивсь мені до ніг.
-"Жінко, ти, не бійсь зими, як заверюха
В заметіль, чекай весну з далеких доріг".
