Тремтливі губи, цілунки її неземні...
Між марив і урвищ лягає тоненька межа.
Вуаллю на клавіші пальці струбаті лягли.
Княжна!
Обіймів не треба, не треба марних сподівань.
Не хочеш іти під серпанком цієї ночі -
Лиш люті вітри і помисли дивні, пророчі.
А станеш тремтіти, то зрушиш тендітну грань.
Даремні пісні, даремні слова на світанку.
Не лишишся ти на порозі сухому одна.
Я буду мовчати віднині й до мудрого ранку.
Княжна!
Дуже гарно!! 
