Короткий спалах болю й гніву...
Спішила з кленом обійнятись,
Хіба не ти?
Нестримну душу бунтівливу,
Щоби світ за очі, - і... з хати, -
Без слів, прости.
На голім вітті - сльози, - не дощі.
Збери в долоні павутиння, -
Воно нагадує вуалі,
Чом не фатин?
Блакитна мрія? - темно-синя!
Давно відсунута подалі,
Не відпусти!
Мо, істина опівночі, блищить?
Пекельним жаром у забуте
Журливо, заглядають тіні
Десь у імлі.
Чекай не кари, не спокути,
Хто знає, винні, чи невинні?
Та й взагалі...
Хрести сплелись в обіймах і плющі.
07.04.18.
