Їду у поїзді й дивлюся у вікно.
За ним будинки, люди, міста і машини.
І все життя неначе у 3D кіно,
На кожен вчинок у всіх є свої причини.
Хтось в своєму тілі ще дитиною є
Він вірить в чудо, у казки і сни красиві,
А тут дитина вже дорослою стає,
Хоча в батьків волоссі пасма не є сиві.
Ще так багато цих дорослих є дітьми,
Так часто хочуть щось сказати і зробити,
Вони поводитися мріють наче ми
І свої мрії лиш в реальності творити.
Комусь судилось, мабуть, їсти черствий хліб,
А в когось в персні замалі є діаманти,
Хтось у кишені, на жаль, має лише дріб,
А ці по світу їздять наче емігранти.
У кожного із нас свої хрести,
Хоча смішними є для інших ці проблеми,
Та мусимо ми їх із гордістю нести,
А не доводити комусь свої лиш теореми...
