Я приймаю себе з усією пітьмою.
І я просто себе люблю,
І нехай я, життя, творили багато зі мною,
Та тепер я себе обійму.
І скажу собі ніжно: " Потрібен..."
І відчую безмежну любов.
Я відчуваю її - це мій вибір,
З-поміж буремних часів мій канон.
Пам'ятаю, як з мене знущались,
Як сміялись в думках знов і знов,
Як наклепами в мене кидались,
Як пили щодня мою кров.
Як раділи коли я спотикався,
Коли падав в сум'ятті життя,
Коли тихо в куточку десь плакав,
Як втікав від власного "Я"...
Як не міг на себе дивитись,
Потім падав в залежностей сон
І хотів там навік розчинитись,
Бути мертвим, темним "ніщо"...
Але я буду як перше сміятись
І радіти щиро всьому,
Я не той хто вміє здаватись
Тож свій гнів я з колін підійму
Й полечу на крилах дракона,
Гнів і страх, і печаль переллю,
В нову правду нового закону:
"Я себе безмежно люблю!!!"
