Кажуть, випробовує любов розлука…
Та, можливо, це не зовсім так.
Недосяжність, як солодка мука,
Як непійманий у піднебессі птах…
У розлуці все ж любити легко,
Бо вона художній має хист.
І коханого, що так далеко,
Розфарбує, як осінній лист.
Адже відстань згладжує, прощає,
Домальовує щось пензлем мрій,
І любимий образ прикрашає,
Обвиваючи вінком надій .
І жадані зустрічі, як свято,
Ділять довгий час на «до» і «після»…
У розлук миттєвостей багато,
Від яких народжується пісня.
Коли ж разом ви, не все так просто –
Більше буднів і турботи більш земні…
Від кохання глибини і росту
І залежать ваші спільні дні.
Справжнє почуття не те, що може
Витримати болісну відсутність.
А усе ж, напевно, те, що гоже
Проявити свою справжню сутність:
Це коли вночі, і вдень, і зрання
Ви разом, і цим ви не обтяжені…
Це і є те істинне кохання –
Коли завжди ви взаємно вражені…
Коли погляд, жест чи напівслово,
Навіть думка – разом, в унісон…
Коли так – то все у вас чудово!
Щиро порадійте, що не сон.
А розлука – крок до нових вражень.
Романтичний все ж у неї дух…
Близькість випробовує на справжність…
Бути поряд – важче від розлук.
