Восени саме час, щоб любити цяцькований сплін,
І прощати ключі, і замки, й паутинисту тишу,
Й пізній голос трави, і примарність тумАнистих стін,
І листки різночубі – оті розмальовані миші.
Восени саме час, щоб любити жасминовий сміх,
І прощати усе, що за літо чекає пробачень,
В жовтих складках природи прощання прив`ялений біг,
Ще спочатку спланований просто як біг на удачу.
Восени саме час, щоб любити колючі дощі,
Парасольки, шарфи, кашемірові дотики й звуки,
І неон ліхтарів, їх блискучі химерні плащі,
Що не гріють уже, бо й до них причепилась розлука…
