Я звертаюсь до тебе, моя плоте презренна!
Я твоя господиня, а ти служниця мені,
Надто тісна обитель, оболонка смиренна,
Доля плоті - це мить лише, а бажання блудні.
Я схиляю главу, о, панно, вічна, блаженна!
У юдолі земній від зачаття ми не чужі
Не свята я це правда, кажуть трішки скажена,
Доля наша одна, не живуть тіла без душі
Радість з того не дуже, ти є строк мій тюремний!
До землі я прикута ним по руках і ногах.
Вся твоя круговерть, марнота справ буденних
Перед очі встеляє мені злиденності шлях.
Хоч служу я не вічно і недовго красива,
В цьому задум одвічний про образ Творця
Попри те, що хазяйка ти, не будь так спесива!
Душ людських осередками є тілесні серця.
Ти - темниця душі, її поцейбічне склепіння,
Ще й обмежуєш зліт усіх творчих зусиль,
Я б була наче Янгол - безпристрасне створіння
Ти погано впливаєш на творчість мою звідусіль.
Ну була би мов Янгол ти, так Янголів досить!
Це прозорі істоти, небесних сфер посланці
Люди моляться Янголам і благ земних просять,
Їхня місія - служба, відтак вони не творці.
Що ти знаєш про небо, о тлін, хробаків насолодо?!
Косність й грубість твоя душі не до душі!
Постать є надприродна я, ти - гола природа,
Ти лише інструмент є, а я - твій творчий рушій.
Дійсно так, утім наші наука й культура
У ідеях лишилися б без моїх плотських рук!
Не духовна звичайно ця фізична статура
Твори також фізичні, поглянь на світло і звук.
Як набридла мені по життю твоя диктатура!
Хоч ти є інструмент, але редагуєш геть все,
Будь то музика, танці, скульптура чи література,
А фрегати опіній на рифи твої несе.
Наша партія спільна, і я не остання фігура.
Хай ти будеш король, маю стати тоді ферзем.
Тож тебе захищаючи, моя рухлива натура
Робить мене важливим на дошці долі гравцем.
От якби не характер твоєї плотської фактури
Я була би сповідниця невразлива для всіх.
Через тебе загрожують вірі нещадні тортури
Я цураюсь сповідання та впадаю у гріх.
Тут вже я не витримую і буду протестувати!
Не записуй мене до когорти відступників!
Є на Небі твоєму сонми страчених, розіп’ятих
І не Янголів Божих, людей - святих мучеників.
Хто їх так надихнув ті суворі тримати обіти?
Врешті хто допоміг, щоб в стражданні біль вщух?
Де взяли вони мужність тортури усі відтерпіти?
Є в людині щось вище за нас, напевне, це Дух!
ID:
753088
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 30.09.2017 22:14:12
© дата внесення змiн: 15.12.2017 19:51:46
автор: Марґо Ґейко
Вкажіть причину вашої скарги
|
.
