* * *
Любі Данченко присвячується
Мов невпізнанна доля прилетіла, –
От – рана, що й нічим не зворуши, –
І входиш ти – і граєш музикою тіла,
І припадаєш так як музика душі.
І хто сказав, що ти щодня далеко?
В небесної душі небесний слух –
Щоб так судьби торкатися балетно,
Щоб так ось не фальшивив кожен рух!
1988
