Я – України син по духу й крові.
Отут моя прапращурна земля.
Я – виток з мудрих праведних селян,
утверджую себе в живому слові.
Безбатченком смішним не був ні разу.
І не лякаюсь карликів Кремля.
Нащадок я Тараса й Василя.
Не полюблю москальську редьку з квасом!
Отут нам жити, по світах не бігти.
Вовік оберігати рідний край.
Збудуємо-таки для себе рай,
якщо ми справді України діти.
І я шпильки вставляю навіть ближнім,
та не лукавлю. Час лікує й б’є.
А що іще зозуля накує –
те знає небо. І розквітнуть вишні!
Єдине небо в нас, єдина ненька.
Нехай сичать перевертні-кати…
Єднаймося, шануймося, брати.
Хай завжди
у к р а ї н н о
серце
тенька!
Одвіку нас поріднює Всевишній.
Чи не навчив?
Гриземось-грішимо
та ненаситно ділимо Його.
Чи люди чи раби ми нікудишні?!
Ми є народ.
Природно і логічно.
Не буду я затурканим ягням.
Я – українець, тут моя земля.
І буде Україною довічно!
