Сім’ю Дяченків я знаю давно. Прийшовши у школу № 17 на роботу після закінчення педінституту, познайомилася з ними. Володимир Іванович та Віра Іванівна були моїми наставниками. Вони у всьому мені допомагали. Чудові люди, доброзичливі, прості у спілкуванні і дуже розумні, які ніколи ні в чому не відмовляли мені.
Найбільше , що мені запам’яталось у цих двох людей, це було взаєморозуміння, повага одне до одного і любов, справжня, чиста, як джерельна вода любов. Так, так вони любили одне одного якоюсь неземною любов’ю. Про таких людей можна було сказати, що у них була лебедина вірність, чуйність і багата душа.
Кохана дружина, ніжна матуся, любляча бабуся і вірний друг… Ще багато добрих слів можна було б сказати про Віру Іванівну.
Будучи хворою, вона ніколи не втрачала надії, вірила в добро. Найкраще, наймиліше, що було в її душі, - це безкорисна фізична і моральна допомога людям, проте ніхто не знав, як важко вона переносила свою хворобу, розриваючись на всі сторони, старалась і внукам догодити, і дати добру пораду дітям, і сказати коханому чоловікові лагідне тепле слово…
У їхньому житті було багато труднощів. Але з такою дружиною, як Віра Іванівна, життя проходило, як у казці. Чуйна, добра, розумна, мила, вона завжди давала хорошу пораду. Вона любила і була коханою дружиною.
Вони були щасливі… Не розумію, чому Бог так швидко їх розлучив?
Де ж ти,мамо?. . . Чому не приходиш ,бабусю?. . . Не чути ніжного слова «люблю»!. . . Пустота!. . . Її немає серед живих.
Раптова смерть забрала її від нас. Як важко, що її немає і вже ніколи не будуть горіти іскорками її очі, не будуть ніжно її руки гладити дитячу голівку, не будуть її уста промовляти теплі слова!. . . Все залишилось у пам’яті!. . .
Тому хочу сказати словами Лесі Українки:
«Ти є жива, Ти будеш вічно жити,
Ти в серці маєш те, що не вмирає».
Коханська Любов, колишній учитель музики СШ № 17
ID:
638216
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 24.01.2016 12:35:42
© дата внесення змiн: 24.01.2016 12:35:42
автор: DVI
Вкажіть причину вашої скарги
|
