Цей вірш побудований в алегоричному стилі. Вчитель вирощує кристали дивні, тут, мається на увазі, що він формує розумові здібності учнів, відпрацьовує навички та вміння протягом довгих років, тобто невтомно шліфує зовні непоказні й непримітні кристали, щоби потім вони перетворилися в яскраві дорогоцінні брильянти, розсіялися по всій Україні і запалахкотіли чарівними променями, тобто своєю працею, вихованістю підносили б нашу Україну на недосяжну висоту. Ну, хто, з вчителів, не мріє, щоби хоча б один брильянт не засяяв в короні України, тобто щоби хтось з його учнів не став би народним депутатом України, чи міністром, чи великим бізнесменом, чи знаменитим вченим. Так, вчитель живе скромно, хоча в оточенні брильянтів він мав би бути найбагатшим в світі, але як би він не жив, він завжди пишається своїм творінням, своїми учнями-брильянтами.
Він не вирощує тугі кетя́ги
Янтарного, як сонце, винограду.
Він не вирощує пшеничний колос,
Хоча і тут знаходить він відраду.
Він все життя ростить кристали дивні,
Шліфує їх, як бог Гефест, невтомно.
Вкладає в них свій розум, душу, серце,
Щоб заблищали променем мажорним.
Живе він скромно, найбагатший в світі.
Пишається своїм творінням класним.
І мріє, щоб в короні України
Палахкотів й його брильянт прекрасний.
Моя бабуся теж була вчителем, тому я Вас розумію, яка важка і, водночас, цікава вчительська робота!
Здоров\'я Вам! Слухняних учнів і звичайно нових віршів, як цей!!!
