Коли я заходжу на сайт, рожевий сайт моєї мрії, я завжди помічаю в лівій колонці твоє ім’я, Джульєтто. Часто ти скромно займаєш останнє місце, ніби уступаєш дорогу іншим, більш напористим поетам.
Мені подобається ця скромність. Вона нагадує мені скромність простої польової квітки. Але якщо уважно придивитися до неї, то можна побачити, яка вона прекрасна, в ній таїться своя особлива незбагненна краса.
Мені здається, що кожного разу ти ніби виглядаєш мене, ніби чекаєш мого нового твору, і я під твоїм поглядом намагаюся зробити його досконалішим.
Я не Ромео, але твій нік, Джульєтто, збуджує уяву, і я не міг не написати цей вірш.
Весь замок сіяє казково вогнями.
На бал приїжджають в розкішних каретах.
З поклоном паяц відкриває дверцята
В надії, що вийде прекрасна Джульєтта.
У вихорі танцю несуться вже пари
Бушують гітари, звучать кастаньєти.
А бідний паяц то сміється, то плаче,
Бо в залі танцює привабна Джульєтта.
Та врешт синьйорина паяцу всміхнулась
І кинула срібну, грайливо, монету.
Губами з підлоги дістав він дарунок,
Цілуючи пристрасно, ніби Джульєтту.
Він довгі роќи пам’ятав синьйорину,
Монету на шиї носив амулетом.
І навіть красуні-дочц́і,що родилась,
Дав і́м’я, прекрасне жагуче, Джульєтта.
странно правда? у меня почти такое же чувство вызывает имя Лукреция, и я тоже не смог не написать о нем стиха. а Ваш стих напомнил мне мою молодость, мы тогда пели такие городские романсы под гитару, даже не знаю кто их писал, Ваше стихотворение чем-то похоже, даже захотелось, чтобы оно оказалось длиннее.
