Зорепад, із просівшого неба,
Мов із вимя,біленькі струмочки.
Круговерть, й безкінечна потреба
Врусі зоре-планет,загадкові комочки.
Плаче вогнище іскрами,бо догоряє.
Липня теплого вечір,струною бринить.
Ніч красуня циганка,мене пригортає,
І дає насолоди чарівну цю мить.
