Ріднесенька моя!
.
Недавно у нас був сильний вітер, який згинав із силою гілки дерев. І я згадав, з якою любов’ю Ти помагала садити саджанці берізок і лип.
.
Тебе вже не має, а дерева шумлять під вікнами, і ніхто не дізнається, що в тому, що вони ростуть, є частка Твого серця.
.
Це надихнуло мене написати ці куплети.
.
Шумлять від вітру липи і берези у дворі,
Які садили ми колись з тобою,
І хиляться униз гілки покірливо вгорі
Й листки на землю падають сльозою.
.
Під кронами беріз ростили наших ми дітей,
Яких возила ти завжди в візочку,
Й Ти скільки віддала для них любові й сил,
Співаючи пісні їм в холодочку.
.
Я під берізками у день народження Тобі
Вручав любимі білі і червоні рози.
Хоч було це у снігові, грудневі, світлі дні,
Й гілки беріз скували там морози.
.
Немає і сусідів наших вже дуже давно,
Які садили ці дерева з нами,
Весною ці деревця заглядали у вікно
Й зелене листя плакало сльозами.
.
Тепер один я слухаю мелодію дерев,
Й душа болить, що Ти вже не зі мною…
А серед милих,ніжних, біло-чорних королев
Стоять й пахучі липи стороною.
.
Коли приходжу, над Тобою небо голубе,
Там квітів чудних так багато у розсип.
І появлялися з пахучим цвітом в Тебе,
В Зелені свята листя з наших лип.
.
Твій Володя!
Все минає... на жаль...
