Я в шкарпетках, але все одно - холодний носик,
Бо відтоді моє полум'яне серце в твоїх грудях...
Я шукаю тепер відголоски тебе в усіх люядх.
І тепер навіть сіре, заплакане небо каже: "Досить!.."
Із-за обрію сонце виходить й промінням голосить:
"Посміхнись! Ще далеко до перших лютих морозів!.."
Тільки я все одно, поглинаючи чай і прозу,
Впізнаю тебе в кожній ноті холодної осені...
