Холодні каплі пада з неба:
То плаче небо; то йде дощ.
І стих давно пташиний щебіт,
Що линув вірно, наче в прощ.
До тебе линув, до святинні
(Ти ж чула щебіт тих пташок),
Тепер же тільки хмари сині
Тобі навіюють думок.
Від цих думок палає шкіра,
І серце тихо завмера;
У всіх, у нас жевріє віра,
Бо в всіх, у нас жива душа.
Твої думки я мислю зараз,
Бо в нас на двох одне життя,
Бо в серце ти моє вірвалась,
І там шукаєш укриття.
В твоїх очах неначе зорі;
І хоч це прозвучить зухвало,
Але й коли зі мною поряд -
Мені тебе всерівно мало.
