Нікудишній сон
Нікудишній тон
Шепоту вібрацій сердець людських
Зазирає день до наших вікон
Заговорять скоро в унісон
Душі наші , в нас таких
Відвертості сила
Фата її сива
По вінця відвагою попелу вкрита
Ненависті грива
Роз’ятрена нива
Росою радостей знов омита
Той сон нікудишній
Той тон не всевишній
Ганебний до скону віків
І воскові люди
Розтануть повсюди
На траурних колах вінків
Більше-менше одного
Менше-більше … і того
Шепіт вібрацій сердець людських в балансі
Не залишилось кого ?
Для появи нового
Сьогодення у вічності танці
