Ти скажеш – Мовчи!? - Замовчу!
В душі ж все одно, я невпинно кричу…
Кричу, задихаюсь і плачу,
А серце у грудях, як маятник скаче.
Розхитані нерви – не знайдемо лік!
Кому ж до снаги мій подавлений крик?
Цинізм через край... – я нічого не хочу.
І вище себе вже самої не скочу.
Зашкалює гнів наче пар у печі ...
Пронизує біль… я – не та! Всі – не ті!
Злітаю униз, все напевно дарма,
І рветься до болю душевна струна…
Як тросом байдужості рве моє тіло,
Що в пастку пронизливу мовчки влетіло
Слабка оболонка пручається сміло,
Бо жити німим і воно не хотіло.
Не треба кричати – ти можеш, ти сильна!
Мовчанка пекельна пронизує тім'я …
Морозна жарина спішить у глибини
В Сніжинку крихку перевтілюсь з Людини!
