Кружляє знову містом заметіль,
І сніг на вікнах як мереживо фіранок.
Зима нам стелить цю м'яку постіль,
Малюючи на склі новий світанок...
Духмяна кава за одним столом...
Мовчанка, як ніколи, не до речі.
В обіймах поглядів п’яніючи сповна,
Ми розіп’ємо аж до дна цей вечір.
Хоч сенсу вже немає в почуттях –
Надія наче кава чорна остиває...
Та відчуваю, що цей чистий сніг,
Сьогодні від серць гарячих тане...
