Світи, світи…
Краї чужі…
Незвідні далі:
В холоднім обрисі зими – Вертеп печалі.
Шалені оберти бажань – невтримна сила…
Крізь глупу ніч несуть мене надії крила.
Лечу, лечу…
Не оглянусь…
Не хочу знати:
Своїх минулих перемог знаменні дати,
Ще й викликати на позір гіркі невдачі.
Не хочу бачити себе таким, що плаче…
І біло, біло
На душі,
І чисто, чисто:
Немов по купелі дитя … Чи то навмисне:
Лишень видіння постають, і більш нічого.
Тепер усе… Усе тепер з листка нового!
