Сніг покриває повіки,
сльози течуть по щокам,
навіщо небу зірки?
Навіщо прощатися нам?
Та я й досі не розумію,
не знаю я твоїх думок,
просто сиджу і мрію,
що будемо якось у двох.
Сонце заходить за обрій,
сум поглинає думки,
і світ мій такий жорстокий,
як люті морози зими.
Та твої слова зігріють:
"Дівчинко ти моя",
і дадуть останню надію,
що я дійсно буду твоя.
