Неможливо ворога любити,
Неможливо по-сусідськи мирно жити,
Неможливо образ колишніх забувати,
Неможливо все прощати.
Гнобитель і тепер панує,
По клаптиках все відбирає
Пізніше всіх голодом замордує,
А в живих волю зламає.
Козацький рід зазнає перевід
І буде мучитись онук як дід,
І тюрми нових мешканців зустрінуть,
І будуть боротися, але загинуть.
Ніхто і словом не згадає
Ніхто сльозинки не пролиє,
Ніхто рідної мови не знає,
І дощ з землі кров змиє.
Старший брат потурбувався,
Щоб молодший брат боявся
І виконував накази різної суті.
Ось так панували вороги ці люті.
Не вмерла та відмирати починає,
Захід відділиться від Сходу,
Бо мова різна там лунає,
А ворог використає таку нагоду.
Неможливо ворога любити,
Неможливо все йому простити,
Неможливо терпіти…
Неможливо так жити.
Зникне мова, народ загине.
З’явилась воля, прийшла недоля,
Але життя ці землі не покине,
Тектиме кров за клаптик поля…
2003
