Небо обіцяє грозу,
Темна синь у вишині гуркотить,
Нам неспокійно внизу,
Бо природа ,у гніві, шумить.
Відіб`ється небесний оскал,
В шумовинні дзвінких громовиць,
Аж допоки не згасне запал,
Він нап`ється неспокоєм з лиць.
Так було від начала начал,
І так буде, допоки є світ,
Бо спокій- то щастя причал,
А гнів- неспокою звіт.
У природи сутність людська,
В хмарах часом спливає суєтність,
Її лагідність рідна й близька,
А в гніві зникає приємність...
