Ой люлі,люлі,заколишу
Поважні татові літа,
Встану й телевізор стишу-
Дрімота татова свята!
Ой люлі,люлі, мої думи,
Дитинства пам`ять бережіть,
В полоні солодкої задуми,
В дитячу казку перенесіть.
В зимовий простір небозводу,
Де біла шир падун-снігів,
Там зустрічали з татом ми природу,
У пошуці пригод і кольорових див.
І на Стоході ми лебедів шукали,
Та їх гукали,звучи до води,
А потім хлібом білим годували,
Й вивчали заячі заплутані сліди.
І ти казав тоді,всміхаючись,коли знемога,
В утомі тягарем лягала на моє взуття:
"Як не любити світ цей,що творивом є Бога,
То значить й не любити,сину,і своє життя..."
А потім брав мене сонного на руки,
І ніс додому, і як солодко я спав!
А ти,мій тату,намагався зтишить кроків звуки-
Беріг мого дитинства сон,а я,малий,про це не знав.
Ой люлі,люлі,заколишу,
Повагу татових років,
На самоті я не залишу,
Його зимових старечих днів.
Життя дісталось непомітно,
До царства влади сивини,
І я бережу, її, тендітну,
Крізь біль синівської вини...
ID:
179953
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 26.03.2010 13:51:51
© дата внесення змiн: 26.03.2010 13:51:51
автор: Межа реальності
Вкажіть причину вашої скарги
|
