* * *
Всю ніч крізь протяги ніс потяг
Мене, останнього з живих.
Самотній грак на синім дроті
Відлуння сторожко ловив.
В тумані гасли полустанки,
Мигтіли тінями роки.
І лиш на самому світанку
Мої затихнули думки.
Кінцева станція... Нарешті!
Виходжу в натовп, мов сліпець.
О, не збагну, чому дається
Нам потяг лиш в один кінець.
