Роки́ осипаються з пліч,
коли молоді і прозорі
в червневу чаруючу ніч
в затоках купаються зорі.
Як тягне тепер до води
та сцена — космічна й безшумна:
неначе я знов молодий,
а ти — загадкова і юна.
Ось птах прокричав і замовк,
запахла травиченька в'яла...
Десь тут ми ходили удвох,
а ніч нас від інших ховала.
Багато бузків відцвіло
і стала голівонька біла...
Чому ж я так прагну в село,
де юність моя пролетіла?
Мабу́ть, Хтось турбується Там,
де все споконвіку як треба,
щоб Це — пам'яталося нам,
аж поки полинемо в небо.
---