Над пишними віями хвиль-непосидів,
Віддавшись у руки вселенській планиді,
Повільно здіймається куля багряна,
Течуть по обличчю живильні рум'яна,
Викрешує іскри з камінних бескидів,
Й не тільки із неба - з життів попелястих,
Оживлює душі у сяйвах зірчастих,
Просвічує ребра оголених скидів -
Вигулькує розкіш гірських краєвидів.
Початок новий - під плескання хвилястих.
Здіймається ввись неземна, полум'яна,
Розрізавши мороку лезами клешні -
Зникає у просторі темна сутана -
У світлі відродження світу прийдешнє...
Дякую, Світланко, з приємністю... 
Зачарували поетичним пейзажем. 
вдячна Вам! 
