В теплих днях, моїх ,сміється осінь,
у холодних ж, вся ридає дощем,
я від неї, не терплячи зносин,
заховаюсь під охайним плащем...
Той нещасний, хто осінь кохає,
його плащ увесь залитий від сліз,
і щасливий, коли день минає,
й чує він своєї осені сміх...
Бо ніхто так не вміє сміятись,
в павутинках летючих- душа,
з нею схочеться, не знайомою, знатись,
враженим йти у ній, не спіша...
Щоб останню побачити квітку,
і листок золотий у вишині,
знаю я ,що ця осінь-сирітка,
та не вірю у хвилини ясні...
Хтось дожив..Дочекав... Дотерпівся!..
Та не знає, є навіщо вона,
з днями осінніми злився,
і бачить неї з сумного вікна...
І, може, плачеться жалісно долі,
запиваючи таблетками щем,
та гляне доля з-під парасолі,
й прошепоче:ти тішся дощем...
ID:
1048616
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 29.09.2025 13:27:39
© дата внесення змiн: 02.10.2025 13:24:10
автор: Межа реальності
Вкажіть причину вашої скарги
|
