Поневолені війною,
гаснуть їхні голоси,
відіб"ються лиш луною,
в пам'яті... Ти- голоси...
Обірвалася стежина,
двох закоханих сердець,
думка залишилась винна,
і замість серця- камінець...
Не відмолила в ночі темні,
не випросила в білі дні,
поклони болісні,доземні,
не рахувала в напівсні...
Солдатики, солдатики... Солдати!
Чиїсь ви братики,і чекала когось мати,
чиясь дружина рве коси на порозі,
і батько сивий схилився у знемозі...
Солдатики, солдатики... Солдати!
Війна прийшла щоб вас від нас забрати,
а рідних, що за вас молились,
на все життя серця втомились...
Дарує ранок Бог, щоденно,
і в сонця десь беруться сили,
наш час іде і ми, напевно,
у долі щось не завершили...
Нам ще ходити по стежинам,
життя акорди всі бентежні,
а їх останній бій-вершина,
у невідомості безмежній...
Солдатики, солдатики... Солдати!
Чиїсь ви братики,і чекала когось мати,
чиясь дружина рве коси на порозі,
і батько сивий схилився у знемозі...
Солдатики, солдатики... Солдати!
Війна прийшла щоб вас від нас забрати,
а рідних, що за вас молились,
на все життя серця втомились...
ID:
1045160
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 06.08.2025 12:35:27
© дата внесення змiн: 06.08.2025 12:35:27
автор: Межа реальності
Вкажіть причину вашої скарги
|
