|
Виправлено, змінено і доповнено в квітні 2025 р.
Весна набухшими бруньками,
Прийшла нарешті в зимній сад,
Пройшлась замерзлими стежками
Й давай скоріш наводить лад !
Сніжок останній розтопила,
Земельку щедро відігріла,
Уважно глянула на став -
Чи є ще лід, чи вже розта́в ?
Туманом сивим оповитий,
Дзюрчить руча́єм талий сніг -
Зимовий час своє добіг...
А Дід Мороз несамовитий
Ледь зранку хрускає з-під ніг -
Він в сплячку бідненький заліг...
В прогалині, як перли - квіти...
Пробившись через жухлий сніг,
Казкові, милі первоцвіти
Красуються, як в дивнім сні...
Весна ж бо часу не марнує -
Від серця всім тепло дарує,
І разом з сонцем, з вишини
Промінчик простягла мені !
Зманила в гості теплий вітер,
А щоб лунав пташиний спів,
Зазвала з вирію птахів :
- Додому час усім летіти !
У рідний край ! Пісні співать !
Концерт в гаю вже час давать !
Одна нахабна Завірюха
Веде себе, як хуліган !
Весни зухвала геть не слуха...
Танцює зимній свій канкан,
Як тільки Ве́сна відвернеться !
Ніяк вона не схаменеться,
Хурделить сніг на ніжний цвіт -
Завіять хоче цілий світ !
Та стрілась з вітерцем гарячим -
Ой, як же він її обняв !...
І ще б лиш трішки - і здолав,
Гарячим подихом юначим !
Ледь вирвалася - не спіймать
І га́йда в ліс - скоріш тікать !
Метнулась з страху по дорозі,
А потім - через бурелом !
І опинилася в берлозі,
З ведмедем за одним столом.
- Послухай, друже косолапий,
Єсть діло... Добре дам на лапу...
Берлогу здай, щоби пожить...
Та літо якось пережить !
Ведмідь второпав, хоч спросоння,
Що діло вигідне. Зопа́лу
Ціну заправив... Ой, чималу !
Й угоду склали... Двохсторо́нню !
То я скажу вам, щоб ви знали
І навіть друзям розказали:
- Допоки літечко стояло
І осінь золотом буяла,
В берлозі завірюха спала,
По вуха вкрившись одіялом ...
* * *
Та час пройшов, тепла не стало,
Птахи у даль подались, в вирій...
То дощ, то сніг... Всі фарби сірі...
Ось і зими пора настала ...
* * *
У темнім лісі, при дорозі,
Де непролазний бурелом,
У теплій затишній берлозі,
З ведмедем за одним столом,
Сиділа сонна завірюха,
І їй ведмідь бурчав на вухо
Щось про угоду двохсторонню...
То ж бідненька вона, спросоння
Ніяк не в силах зрозуміти :
- Про що це він весь час бурмоче ?
Ну що ж від неї він так хоче ?
І має що вона робити ... ?
Продовжував бубніть Ведмідь :
- А то, таких як ти я знаю !
Клялась ти щедро заплатить,
А як прийшла розплати мить,
Шукай-свисти тебе по гаю... !
Вона второпать не могла :
- Який ще борг сплатить пора ! ?
Ведмідь нахнюпився й ричить :
- Комірне час прийшов платить,
І краще мене не гнівить !
Бо миттю вижену з двора !
Ти ж бо літо все проспала,
Спеки справжньої й не знала !
То кажеш, голова болить ! ?
Комірне нічим заплатить ! ?
Про що ж ти, миленька, гадала,
Коли угоду ту складала ?
- Послухай, друже косолапий,
Та згодна я... Давай брат лапу...
Ось зараз, зараз, розплачу́ся...
Лишень від сну розворушуся !
І потихеньку повернулась
Та й до дверей... Ледь-ледь дмухнула
І двері рипнули, розкрились,
А за дверима - білим-біло...
- То що ж це я...? Невже проспала ?
Он снігу ж бо понасипало...
А хто ж у нас тут на порозі,
Як вартовий стоїть в берлозі ...?
Та це ж ведмідь... Щось я забула...
Та лишень мимоволі чхнула,
Як тут ведмедя хитонуло,
А потім із барлігу здуло...
Він вилетів, перевернувся
Ще й в кучугуру носом вткнувся !
В снігу́ увесь, засніжив очі,
Вже і комірного не хоче...
Отут вона все й пригадала -
І як від вітерцю втікала,
Та й до берлоги як прибилась,
Й на літо як тут прихистилась ...
Тож підійшла, сніг обтрусила,
Клишавого перепросила
Ще й гри́вню золоту дістала
І у ведмежу лапу вклала
Та й провела його в берлогу...
Відтак пішла, але з порогу
Сказала тихо, на прощання,
На вушко, ось таке повчання :
- Ти, взимку, в лісі не гуляй
І свій барліг не полишай !
Побудь, всю зимоньку, вві сні...
То ми й зустрінемсь навесні !...
* * *
А потім в танці закружляла...
Спочатку все припорошила,
Галуззя трішки наламала,
І вхід в берлогу притрусила,
Піднісшись в вись, аж понад над лісом
Зчинила снігову завісу...
До долу верховіття хилить,
Та ще й надривно, й тужно квилить !
А вже за мить, зібравши сили,
Вона завіяла світ білий ...
Мов сірники, гілки ламає,
Зчинився тріск, немов стріляють !
Тріщить похилена осина,
Стражда́є зламана соснина !
Зростає куча бурелому
Але хурделиця невтомна -
Їй, невгамовній, все ще мало -
Вже аж до хмар вона дістала,
І завертіла круговерть,
Всіх налякала, прямо всмерть !
І заревіла, й загуділа,
І сонце геть ущент закрила,
Світ Божий з ху́ґою змішала,
Ще й кучугур понагортала !...
Невтомно сипле сніг, щосили !
Шляхи всі - вще́рть позамітала !
І шкоди по́спіль наробила...
Ой, та й не трішечки... Чимало...
Лиш через три доби стомилась,
Ще покружляла і спинилась,
Все обдивилась дуже строго
Своїм зірким хазяйським оком :
- Мабуть гайну я до берлоги,
Хоч треба ще було б кружляти...
Там спить дружо́к мій клишоногий...
Під теплий бік я вля́жусь спати...
Диви... А люд який завзятий -
Одазу ж взяв до рук лопати
І чистить старанно дороги !...
Та ще завію... Ради Бога ...
Микола Кицун
07.12.2023 - 21.04.2025 р.
Фото https://st.violity.com/auction/big/auctions/89/1/91/89019194.jpg
ID:
1038190
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Дитяча Поезія
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 21.04.2025 11:21:51
© дата внесення змiн: 27.04.2025 16:53:56
автор: Родвін
Вкажіть причину вашої скарги
|
