В чужім краю , ти - странєра - чужинка
Тут не гріє душу сонце золоте.
Ти, як від дерева зламана гілка, -
Як квітка ,що без коріння не цвіте.
Ти тут, як у клітці одинокий птах
Закритий без волі і думи сумні.
Шукаєш Отчий дім і рідних у снах
Довгі ,як рік - безсонні ночі і дні.
А на чужині немає сніжних зим
Білих снігів, щоб лежав під ногами.
Тут ллють дощі ,і туман ,як сивий дим...
Стелиться імлою під небесами.
На Великдень, Різдво - найбільше свято.
Буває серце щемить до нестями.
Згадуєш рідних і батьківську хату,-
Щоб піти до могил до тата, мами.
Шукаю втіхи в матінки природи
Так хочеться почути голос мами .
Буває від туги ,розпук - негоди
Згораю наче зірка вечорами.
Люблю я простір лани широколі ,-
У житах, сині волошки, маків цвіт.
Як сходить золоте зерно у полі...
І у снах шукаю рай - дитинство світ.
В нас люди щедрі , натруджені , втомі...
На обрусі хліб і сіль - всяке добро.
Стрічають гостинно у кожнім домі
Почастують з доріг гостя дорого.
Так хочеться своїх страв на чужині
Посмакувати пасочку ,ковбаски.
Піти у вишиванці у храм ,до святині
Подякувати Богу за всі ласки.
На чужині все чуже - самотній дім,
Тут інші є традиції і мова.
Як біла ворона у храмі чужім
Лиш, молитва лікує - святе слово.
Розкидала доля по - всьому світу
В дощ і зливу, ховаєшся як пташка .
Надихає, лиш неземна краса світу...
І згадуєш мамин рай ,коли важко.
2017 08.
М.Чайківчанка.
Так і є.
